Проблематика тероризму

У ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначено, що тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади, або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрози злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

За Законом, терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачено кримінальним кодексом України.

Терористична діяльність – діяльність, яка охоплює:

• планування, організацію, підготовку та реалізацію терактів;
• підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства;
• організацію незаконних збройних формувань, злочинних угрупувань для виконання терактів;
• вербування, озброєння та підготовку терористів;
• пропаганду і поширення ідеології тероризму;
• фінансування терористичних груп (організацій).

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер.

Нормативно-правова база боротьби з тероризмом

Правовою основою боротьби з тероризмом є:

• Конституція України;
• Кримінальний кодекс України;
• Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003р. №638 – IV із змінами внесеними законами № 2600-IV від 31.05.2005р., № 3200-IV від 15.12.2005р. № 1313-VII від 05.06.2014р. та № 1630-VII від 12.08.2014р.;
• Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977р.;
• Шанхайська конвенція про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом (2001р.);
• Хартія ОБСЄ щодо попередження тероризму і боротьби з ним (2002р.);
• Договір про співробітництво у боротьбі з тероризмом між державами-членами СНД (1999р.) та інші.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» складається з 9 розділів:

1. У першому розділі наведені визначення основних термінів, визначені правові основи та основні принципи боротьби з тероризмом.

2. У другому розділі – суб’єкти боротьби з тероризмом: головним органом у загальнодержавній системі боротьби з тероризмом є служба безпеки України; крім того: Міністерство внутрішніх справ, міністерство оборони, ДС НС, Держкомітет у справі охорони державного кордону, Державний департамент з питань виконання покарань, управління державної охорони.

До участі в здійсненні заходів, пов’язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності в разі необхідності можуть залучатись ще 10 міністерств (відомств): закордонних справ, охорони здоров'я, палива та енергетики, промислової політики, транспорту, фінансів, екології та природних ресурсів аграрної політики, митна та податкова служби, а також інші центральні та місцеві органи влади.

3. У ст. 5 Закону – викладені повноваження суб’єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

Для виконання комплексу заходів у сфері боротьби з тероризмом при СБУ створено антитерористичний центр (ст.7).

4. У розділі III викладені умови та порядок проведення антитерористичної операції.

5. У розділі IV відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, соціальна реабілітація постраждалих;

6. У розділі V – правовий і соціальний захист осіб, які беруть участь у боротьбі з тероризмом;

7. У розділі VI - відповідальність за участь у терористичній діяльності Законом передбачена кримінальна відповідальність:

• організація, відповідальна за вчинення теракту, за рішенням суду, підлягає ліквідації, а майно – конфіскації;
• керівники та посадові особи й громадяни за сприяння терористичній діяльності несуть кримінальну відповідальність за рішенням суду відповідно до кримінального кодексу України, зокрема:
• за фінансування терористів, або збирання коштів на вчинення терактів;
• за участь у терористичній діяльності в будь-якій формі;
• за надання допомоги терористам;
• особи, які вербували фізичних осіб для участі в терористичній діяльності;
• за переховування терористів.

8. У розділі VII – визначені засади міжнародного співробітництва.

9. У VIII розділі–контроль і нагляд за законністю здійснення боротьби з тероризмом;

- ХI розділ – прикінцеві положення.

За причинами походження тероризм ділиться на:

соціальний (ідеологічний), національний, релігійний, світоглядний, економічний, кримінальний.

Деякі політологи визначають й інші види  тероризму:

Наприклад, політолог Д.В.Ольшанський називає політичний тероризм найбільш «крупним»;

- інформаційний тероризм – внаслідок якого здійснюється вилив на психіку і свідомість людей;

В юридичній літературі можна зустріти поняття про суїцидний тероризм, який пов'язаний з готовністю людини пожертвувати своїм життям в інтересах досягнення визначеної політичної мети, а також технологічний тероризм, під яким розуміють незаконне використання ядерної, хімічної, біологічної зброї радіоактивних, хімічних високо токсичних речовин та бактеріальних засобів.

Політолог М.Д.Литвінов наводить поняття антидержавного тероризму, під яким автор розглядає: цілеспрямовану незаконну діяльність окремих осіб чи груп (формувань) на зміну соціально-економічного та державного устрою, яка здійснюється кримінальним (терористичним) способом.

Форми прояву тероризму різноманітні: від телефонних погроз, закладання вибухівки, підпалів, до захоплення заручників, захоплення морських, річних, повітряних суден, транспортних засобів, застосування бойових засобів ураження тощо.

Загальновизнаними пріоритетними напрямками протидії тероризму, розробленими під егідою ООН, визначаються такі:

1. Розвиток антитерористичної міжнародної бази:

• удосконалення механізмів видачі терористів;
• застосування принципу невідворотної відповідальності за злочини тероризму.

2. Активізація боротьби з фінансуванням тероризму.

3. Унеможливлення доступу терористів до засобів (зброї) масового ураження та їхньої доставки;

• протидія можливому застосуванню терористами біологічних, ядерних та радіоактивних речовин.

4. Посилення контролю за оборотом звичайних видів зброї.

5. Заходи щодо забезпечення прав людини: захист людей від тероризму.

У протидії тероризму виділяються два взаємопов’язані напрямки:

• силовий, який спрямований на виявлення, придушення, ліквідації та покарання як одиноких фанатиків, так і членів професійних терористичних організацій;
• профілактичний, спрямований на превентивну суспільну ізоляцію прихильників тероризму і поєднує в собі санкції й стимули, а також інформаційну та виховну роботу.